Земельний аутсорсинг: а не хочете купити 1 млн. га України?

Але дійсність, як завжди, виявилася цікавішою, ніж сподівання простих українців. Грою долі наша багата на земельні ресурси держава опинилася в центрі руху, що набирає обертів, і який деякі іноземні ЗМІ вже встигли охрестити як новий неоколоніалізм. Має цей рух і не таку одіозну назву - аутсорсинг, або якщо говорити більш звичною мовою - залучення зовнішніх ресурсів. В даному випадку йдеться про земельний аутсорсинг. Справа в тому, що останнім часом, коли весь світ відчув на собі, що таке брак продовольства, проблема земельних ресурсів стає все гострішою. При цьому апетити інвесторів світова криза не тільки не зменшила, а ще більше розпалила, оскільки викликала здешевлення землі, її оренди та ін.

За даними Міжнародного інституту досліджень харчової політики (Вашингтон), від 15 до 20 мільйонів гектарів сільгоспугідь у бідних країнах стали предметом угод з іноземцями, починаючи з 2006 року. Загальна сума подібних операцій  оцінюється у 20-30 млрд. доларів. Активну роль у плані пошуку сільгоспугідь відіграють, наприклад, країни Персидської затоки. Так, Саудівська Аравія почала низку проектів в Ефіопії, Індонезії, Пакистані, ОАЕ - в Єгипті. Величезні земельні площі по всій земній кулі залучає до свого виробництва Китай. І йдеться не про тисячі, і навіть не про десятки тисяч гектарів. Тільки у Судані Південна Корея підписала угоду на 690 тис. гектарів, ОАЕ - на 400 тис. гектарів у Єгипті.

А як же Україна з її багатющими земельними ресурсами? Звичайно, крупні зарубіжні інвестиційні фонди ніколи не приховували своєї зацікавленості в українських земельних ресурсах. Ще в докризові часи практично щомісячно з`являлася інформація про придбання іноземними інвесторами акцій українських аграрних компаній - орендарів десятків, якщо не сотень тисяч гектарів української землі. І якщо цей процес раніше був мілкуватий, то останнім часом він набрав небаченого розмаху. Так, згідно з інформацією іноземних ЗМІ, шведські інвестиційні групи Black Earth Farming і Alpcot-Argo спільно з британською інвестиційною групою Landcom придбали майже 600 тисяч гектарів в Україні і Росії, російська інвестиційна компанія Renaissance Capital купила 300 тисяч гектарів в Україні. І ось найостанніше придбання - Morgan Stanley придбав 40 тис. гектарів. Саме з останньою угодою деякі економісти пов`язують зміну цінової динаміки на українському земельному ринку у бік підвищення. За їх прогнозом, найближчим часом на український земельний ринок прийдуть й інші міжнародні інвестиційні фонди. А ці очікування і надалі підігріватимуть український ринок землі, сприяючи позитивній динаміці цін на неї.

Проте, окрім безпосередньо інвестиційних компаній, в Україні з`явився ще один потужний гравець у цій сфері. Справа в тому, що на сьогодні разом з приватними компаніями активну участь у «житті» ринку землі бере і держава, а якщо говорити точніше - держави, оскільки йдеться про міждержавні договори з експлуатації земельних ресурсів. І тут держава Україна в особі свого принципового в питаннях мораторію на продаж сільгоспземель уряду абсолютно «не пасе задніх». Підтвердженням тому може бути недавній візит Юлії Володимирівни до Лівії, одним з результатів якого стало підписання угоди про спільне вирощування зерна на площі 100 тис. га. Звичайно, в Україні.

Втім, про 100 тис. га заявила Ю.Тимошенко, а іноземні ЗМІ надали дещо іншу інформацію, згідно з якою, йдеться про 250 тис. га. І на цій території вирощуватиметься не пшениця, а рис. У херсонських степах чи в Карпатах розміщуватимуть рисові чеки - без коментарів...

Яких наслідків можна чекати від таких масштабних операцій? По-перше, не може не викликати деяку занепокоєність гігантоманія даних проектів - адже йдеться не про сотні тисяч гектарів, якщо підсумовувати тільки оприлюднені в пресі контракти, предметом угод стали більше півмільйона гектарів. Думається, що реальна цифра з урахуванням не розголошених договорів може бути, як мінімум, удвічі більшою. І тут варто відзначити, що вирощуватися на цих широких площах, швидше за все, будуть монокультури - соняшник, пшениця, про якусь диверсифікацію агрокультур говорити не доводиться.

До того ж, не слід забувати, що наявність величезних викуплених площ під «спільний» посів абсолютно не убезпечить країну від голоду. Приклад тому Ефіопія, де сотні тисяч гектарів зайняті під проекти з тією самою Лівією, а населення країни живе за рахунок гуманітарної допомоги розвинених країн, оскільки вся вироблена на цих площах продукція вивозиться за кордон.

Безумовно, є й позитивні сторони. Напевно, найпозитивніше - це інвестиції. Українське сільське господарство завжди страждало від хронічного браку коштів, і нові проекти можуть дати йому притік інвестицій, нові технології. Тому, можливо, істина лежить десь посередині - між повним неприйняттям таких глобальних проектів і проголошенням їх як довершеної панацеї від бід вітчизняного агропрому. Але роль арбітра в цій справі повинна взяти на себе українська влада. Ось тільки дуже слабо віриться, що вона зможе зіграти цю роль неупереджено. Адже на сьогодні, як це не парадоксально звучить, саме українська держава в особі уряду перетворилася на найбільшого торговця нашою землею, який на найвищому рівні може займатися операціями з її продажу, абсолютно не побоюючись конкуренції. Мораторій - же на продаж землі діє.

Гаврило Люцерна