Днями відбулися перші концерти «Гайдамаків» в Росії. Гурт зібрав два повних зали у місті Сургут –нафтовидобувній столиці країни, найбільшому місті Західного Сибіру з кліматом Крайньої Півночі. Подорож у Сибір нагадала музикантам власне відкриття Канади кілька місяців тому: красива земля, безмежні простори, щедра природа, багата на «чорне золото». Як індійці гурони та ірокези в Канаді, Югру (Ханти-Мансійський автономний округ, до якого належить Сургут) колись населяли місцеві народи ханти і мансі, які змушені були поступитись завойовникам і тепер майже зникають, не знаходячи спільну мову з державами. Вони зберігають свої традиції, не сприймають техногенної цивілізації, залишаються вірні силам природи і своїм богам. Місцеві морози вище 30 градусів, над містом біла димка, сонце стоїть низько, темніти починає вже о першій дня. На площах зведені замки зі снігу та казкові льодяні скульптури.
«Моє життєве кредо — донести українцям їхню власну культуру. Всіма своїми концертами я хочу довести, що українці не варвари, а нащадки цивілізації. І мені найбільше болить, що правдиве шляхетне обличчя українців самі українці не знають», — часто повторює Тарас Компаніченко. 14 листопада йому виповнилося 40 років, і Тарас вирішив зробити так званий «творчий вечір», а насправді — зустріч із близькими людьми під пісню, вітальні слова та вино — те, на що нам так часто не вистачає часу у вирі життєвих подій.
Минулої п’ятниці, як тільки упали сутінки останнього робочого дня, у Музеї театрального мистецтва, що на території Лаври, почали збиратися гості. Ті, що старші й знають Тараса довше, нагадували молодшим, звідки взявся феномен Компаніченка — натури романтичної, яка перейнята своєю творчою місією, трохи екзальтованої, проте сильної і послідовної.
Днями відбулися перші концерти «Гайдамаків» в Росії. Гурт зібрав два повних зали у місті Сургут –нафтовидобувній столиці країни, найбільшому місті Західного Сибіру з кліматом Крайньої Півночі. 
«Моє життєве кредо — донести українцям їхню власну культуру. Всіма своїми концертами я хочу довести, що українці не варвари, а нащадки цивілізації. І мені найбільше болить, що правдиве шляхетне обличчя українців самі українці не знають», — часто повторює Тарас Компаніченко. 14 листопада йому виповнилося 40 років, і Тарас вирішив зробити так званий «творчий вечір», а насправді — зустріч із близькими людьми під пісню, вітальні слова та вино — те, на що нам так часто не вистачає часу у вирі життєвих подій. 
