За останній місяць-півтора в експертних колах як в Україні, так і далеко за її межами, розгорнулася дискусія з приводу – виходить світова економіка з рецесії чи ні.
З одного боку, справді, має місце деяке пожвавлення світової кон’юнктури на такі біржові товари, як нафта й метал. Причому ціни на нафту вже зросли до 73 доларів за барель. Одночасно піднімаються ціни на низку інших біржових товарів. На світових фондових майданчиках спостерігається зростання фондових індексів. Почалось підвищення котировок на цінні папери багатьох емітентів.
Тож керівники деяких країн почали говорити про завершення періоду рецесії та початок зростання світової економіки.
Усе це начебто дає підстави для оптимізму, зокрема й в Україні, враховуючи залежність української економіки від попиту й цін на метал, продукцію хімічної промисловості та товари аграрного сектора.
Проте, з другого боку, проблема в тім, що все це зростання котировок пов’язане не так з позитивними тенденціями в реальному секторі, як із надзвичайним вливанням коштів у світову економіку урядами провідних країн. Такі вливання у вигляді бюджетного фінансування, державних кредитів і гарантій оцінюються у 8 – 10 трильйонів доларів. Не дивно, що ці гроші почали використовуватись не лише для стимулювання попиту на товари й послуги, а й для масштабних спекуляцій на фондових та товарних біржах.
Показовою у зв’язку з цим є ситуація з цінами на нафту. Ціни щодо найнижчих цього року показників – 32 – 34 дол. за барель – зросли удвічі, і це при тому, що видобуток не скоротився, а попит навіть трохи впав. Очевидно, що таке зростання є не тільки результатом позитивних очікувань інвесторів на ситуацію у світовій економіці, а й відвертою грою так званих біржових биків, котрі навмисне штовхають ціни на нафту вгору. Зростання цін на один із ключових біржових товарів породжує зростання цін на інші товари, що пов’язано з об’єктивним ринковим підтриманням певного співвідношення цін.
Усі товари мають свою споживчу цінність, і через неї мають корелюватися між собою. Тобто завжди зберігається певне співвідношення бареля нафти з деякою кількістю зерна, металу тощо. Гроші як товар товарів забезпечують підтримання певної рівноваги споживчої цінності всіх товарів.
Так, у попередні роки, після зростання цін на нафту, з певною затримкою почалося зростання цін на метал, зерно, продукцію хімічної промисловості. Таку саму тенденцію, тільки в бік зниження цін, ми мали можливість спостерігати торік. Падіння цін на одні біржові товари зумовило здешевлення інших товарів. У звичайних умовах ціни зростають у результаті підвищення попиту, яке не покривається відповідним зростанням пропозиції. Але зараз досить часто має місце зростання чи падіння цін не з причин реального зростання чи скорочення споживання, а лише як наслідок активних спекуляцій опціонами та іншими похідними інструментами з поставки тих чи інших товарів. І хоча торік і цього року керівники урядів багатьох країн наголошували на необхідності поставити заслон спекуляціям на світових товарних біржах, що розхитують ціни й формують неправильні сигнали для виробників, та, на жаль, у цьому плані зрушень на краще не відбулося.
Невідповідність між попитом-пропозицією та цінами на ринку неминуче породжує два суттєвих ризики. По-перше, в умовах ще досить слабкої економічної кон’юнктури зростання цін на сировину зумовлює зростання витрат, що погіршує фінансові результати діяльності суб’єктів господарювання та обмежує їхні можливості для відновлення ділової активності. По-друге, формуються нові бульбашки, котрі неминуче призведуть до нового обвалу цін та чергової хвилі спаду світової економіки.
Величезні витрати, здійснені урядами для боротьби з рецесію, теж несуть неабиякі загрози. Метою урядових витрат було стимулювати попит на товари й послуги з боку населення, що, у свою чергу, мало б стимулювати зростання їх виробництва. Але значна частина корпорацій покращує свою фінансову ситуацію не за рахунок збільшення обсягів виробництва, а за допомогою скорочення працівників. І хоча цей процес в останні місяці загальмувався, проте безробіття в багатьох країнах світу продовжує зростати. А це, у свою чергу, провокує скорочення попиту на продукцію з боку населення. Воно не впевнене у завтрашньому дні, тому схильне до нарощення заощаджень, як кажуть, «на чорний день». До того ж майже все населення розвинутих країн має величезні борги за банківськими кредитами. Що теж обмежує їхні можливості для збільшення споживання.
Тобто відновити зростання попиту в більшості провідних країнах світу поки що не вдалося.
Водночас почалося карколомне нарощування боргу урядів багатьох країн. І хоча нині в результаті емісійної політики США процентні ставки в тій країні впали й витрати на поточне обслуговування боргу урядом навіть зменшилися, – довго так тривати не може. Більш того, ситуація стає дедалі більш загрозливою. Американський уряд уже майже не має можливостей залучати гроші на ринку. Тому, мабуть, уперше з часів Великої депресії тридцятих років Федеральна резервна система США вдалася до безпрецедентного кроку – прямого викупу в уряду державних казначейських паперів на 300 млрд. дол. США, що означає вкрай небезпечну для багатьох інвесторів загрозу інфляції та знецінення їхніх інвестицій в американські цінні папери. Це стосується цінних паперів як уряду, так і американських корпорацій. У певний момент може розпочатися їх панічний продаж, що, у свою чергу, призведе до зростання процентних ставок і нарощення витрат на обслуговування боргових зобов’язань і урядом, і американськими корпораціями. Що провокуватиме зростання інфляції та черговий підйом процентних ставок.
Як складно потім виходити з цього зачарованого інфляційного кола, – Сполучені Штати знають на власному досвіді. Недарма днями один з найуспішніших і найбагатших людей світу американський мільярдер Ворен Баффет закликав уряд США значно обачніше поводитися з бюджетними тратами, котрі можуть призвести до розкручування інфляційного маховика.
Не набагато краща ситуація з урядовими боргами в європейських та азійських країнах. Обсяг таких боргів у багатьох із них уже давно перевищив 100 відсотків річного ВВП цих країн.
Розмови про те, що локомотивом виходу з глобальної економічної кризи стане Китай, теж викликають сумніви. Справді, китайський уряд розпочав масштабну програму (еквівалентну 500 мільярдів доларів США), спрямовану на реалізацію інфраструктурних проектів у межах країни, які мають опосередковано стимулювати попит населення. Але не факт, що ця програма зможе перекрити втрати китайської економіки, пов’язані зі значним падінням експорту китайської продукції. І особливо довіряти офіційній китайський статистиці в цьому випадку я би не радив.
Слід також враховувати, що реальні витрати здійснюються в юанях, які емітує центральний банк Китаю, а це провокує загрозу інфляції та формування нових бульбашок на товарних і фондових біржах країни. Отже, на цьому етапі можливостей китайського уряду та економіки КНР навряд чи достатньо для витягування всієї світової економіки з рецесії.
Не багато оптимізму додав і колишній голова ФРС США Алан Грінспен, який минулого тижня заявив, що очікує на нову хвилю економічної кризи вже за два квартали. І, як на мене, підстав для такого негативного прогнозу поки що більше, ніж для рожевих заяв урядовців різних країн про завершення кризи. Ми проходимо лише черговий етап розвитку кризи, пов’язаний зі значними витратами урядів багатьох країн. Але ці витрати, не забезпечені доходами, не можуть здійснюватися безкінечно. За умов, коли головні причини цієї кризи самі собою "не розсмокталися” (ідеться про надзвичайну закредитованість юридичних та фізичних осіб і пов’язане з цим неадекватне споживання), розраховувати на подолання кризових явищ у світовій економіці, на мій погляд, підстав немає. І не факт, що нарощення урядами боргів не призведе вже в найближчому майбутньому до скорочення споживання, що спровокує нову хвилю глобальної економічної кризи.
Борис Кушнірук
