Чому Саркозі ніколи б не дозволив продати Індустріальний Союз Франції росіянам
Продаж контрольного пакету акцій Індустріального Союзу Донбасу російським інвесторам, серед яких і державний Внєшекономбанк, вочевидь виходить за межі звичайної угоди з продажу корпоративних прав. Значна частина вітчизняної металургії, основного експортного двигуна та визначального чинника національного багатства, переходить до представників північного сусіди, які в своїх діях, якщо є потреба в команді «к ноге!», зазвичай керуються не стільки стимулами до отримання прибутків, скільки вказівками Кремля. Угода такого масштабу мала би бути оцінена якщо не Антимонопольним комітетом (все ж таки не йдеться про порушення антитрастового законодавства), скільки нашими Радами – Верховною та Нацбезпеки. На Заході постулати вільного ринку щораз поступаються перед національними інтересами, надто якщо мова йде про економічну безпеку.
Чотири року тому у Франції та Сполучених Штатах мали статися корпоративні поглинання, що збурили суспільний спокій. Про Францію – дещо пізніше, а щодо США, то там вибухнув скандал рівно чотири роки тому - у січні 2006 року. Закононодавці обурилиcя тим, що державна компанія з Об`єднаних Арабських Еміратів – Dubai Ports World – придбала права на оперативне управління 22 американськими портами. Незважаючи на те, що президент Буш висловився на користь угоди, сенатори з конгресменами побачили в ній виклик національній безпеці Сполучених Штатів. 16 березня 2006 року у Палаті Представників відбулося безпрецендентне голосування – 348 законодавців висловилися за блокування угоди при 71 голосі проти. Не чекаючи на голосування в Сенаті, араби мерщій оголосили про продаж прав на управління портами американській компанії. Ідеологію економічного націоналізму найпринциповіше сповідує Франція, яка 2006 року навіть ухвалила Закон Данону (поширена умовна назва). Закон був викликаний до життя спробами американських конкурентів поглинути Групу Данон – національного лідера харчової індустрії, в якому Єлісейський Палац вбачає один із символів французької індустрії. Як, до речі, і Газ де Франс, який Париж також не дозволив придбати – цього разу італійському енергетичному гіганту Енель. Закон запровадив низку юридичних запобіжників, які ускладнюють чи унеможлюють придбання контрольних пакетів акцій стратегічних французьких компаній іноземними конкурентами.
Процес поглинання стає майже нереальним, якщо хоча би дещиця акцій належить французькому уряду – в такому випадку ініціюються окремі процедури надання дозволу акціонерів на придбання. Тож протягом останніх років француька влада істотно збільшила частку перехресної участі у сотнях вітчизняних компаній. Для цього навіть був створений спеціальний фонд Fonds Stratégique d’Investissement (FSI) – Фонд стратегічних інвестицій – який має намір щорічно вкладати до двох мільярдів євро публічних коштів у французькі компанії. І не обов`язково об`єктом інвестицій має бути індустріальний чи технологічний гігант. Підтримка може бути надана і компаніям, що здатні гідно репрезентувати Францію у світі – як от DailyMotion.com, який прагне стати французьким YouTube і співласником якого став....уряд Франції, поповнивши статутний фонд старт-апа 7,5 мільйона єврів. (Цікаво, що у відправленому на смітник проекті бюджету України на 2010 рік, який, за великим рахунком, і слова доброго не вартий, таки була одна пристойна стаття – стаття про створення....так, саме українського варіанту Фонду стратегічних урядових інвестицій – на основі скомпрометованого Стабілізаційного фонду). Тож Саркозі, як і його попередник, напевно знали би – і відповідним чином зреагували би – на повідомлення про намір іноземців придбати контрольний пакет акцій одного із найбільших французьких холдингів. Тим паче, що аналогічний прецендент у Франції трапився у травні 2006 року, коли російська Сєверсталь ось-ось мала купити французько-люксембургського металургійного гіганта Арселор. Угода не відбулася після публічної незгоди урядовців, економістів, акціонерів та тривалої дискусії в пресі, яка привертала особливу увагу до непублічності та непрозорості угоди з росіянами. В результаті Арселор був поглинутий Міттал Стіл, передавши йому, поміж своїх активів, і своє ім`я.
Ми ж, прочухуючись після різдвяного марафону, довідуємося про те, що багатомільярдні активи провідного українського металургійного флагмана, стали російськими. Угода така ж непрозора, як і невдале поглинання Сєвєрсталлю Арселора. Однак якщо Сєвєрсталь отримала від французького уряду відкоша після того, коли ця подія місяцями була надбанням публічного обговорення, то українців ставлять просто до відома, а наші кандидати в президенти як води в рот набрали. Прем`єр, напевне, мовчить тому, що власність продають свої, себто «гарні» і «правильні» олігархи. Станіслав Голубенко
Довідка УНІАН: Корпорацію «Індустріальний Союз Донбасу» (головний офіс знаходиться в Донецьку) можна вважати мастодонтом українського бізнесу епохи незалежності – цього року ІСД мала б відзначати ювілей - 15 років від її створення. Нагадаємо, що Сергій Тарута та Віталій Гайдук заснували її ще в 1995 році і на сьогодні ІСД є інтегрованою холдинговою компанією, що володіє пакетами акцій понад 80 підприємств. Корпорація спеціалізується на виробництві і реалізації металопродукції. Під її контролем знаходяться Алчевський і Дніпровський металургійні комбінати, Дніпропетровський трубний завод, Алчевський коксохімічний завод. Крім того, ІСД – одна з небагатьох вітчизняних компаній, які можуть похвалитися, що мають у власності "смачненькі” зарубіжні активи. Так, ІСД контролює металургійний комбінат Dunaferr і металургійний завод DAM Steel в Угорщині, Huta Czestochowa в Польщі і має ряд інших активів, зокрема, судноверф у Гданську. До останнього часу контрольним пакетом ІСД володів Сергій Тарута, міноритарним акціонером був, зокрема, бізнесмен Олег Мкртчян (нагадаємо, що В.Гайдук вийшов зі складу акціонерів ІСД ще у 2008 р, після того, як очолив групу радників прем`єр-міністра).
Рекомендуємо також ознайомитися з думкою К.Григоришина, що була висловлена задовго до продажу ІСД:
... Но мы должны понимать, что технология производства стали не менялась в мире последние 50–100 лет. И сейчас это производство не является высокой технологией, ноу–хау. Почему западный мир так легко расстался со своими металлургическими активами и продал их другим олигархам, из стран третьего мира? Я разговаривал на эту тему с одним из владельцев крупной российской металлургической компании. Я задал вопрос: "Сколько существует бизнес в России или Украине – меньше 20 лет. А все уже очень жестко поделено. Попробуйте получить сейчас крупный бизнес, придя со стороны, не имея серьезного лоббистского ресурса. В Америке этот бизнес существует почти 200 лет, в Европе – 250. И те же самые войны за эти металлургические заводы проходили в конце 18 – в начале 19 века во Франции, Германии и так далее. В них участвовали те же герцоги, местные короли, была коррупция. Но в Европе они за 200 лет уже все там поделили. И тут вы, такие орлы, приходите в Европу и легко покупаете у них эти предприятия. Они их вам продают. Как ты думаешь, почему?". Он отвечает: "Нам продают, потому что у нас есть деньги!" Я говорю: "Это бред. Они же вам сами дают деньги, кредиты, чтобы вы у них купили эти заводы! Неужели они сами не взяли бы эти кредиты и не купили эти заводы? Почему они вам их продают?".
– Почему?
– Потому что сталелитейная отрасль в мире последние 20–30 лет убыточна, за исключением последних двух–трех лет, особенно в развитых странах. Нет ноу–хау, нет технологий.
Вот Россия попыталась купить крупную долю в ЕАDS – в компании, которая контролирует "Аэробус" и "Еврокоптер". Им сказали: "Извините, ничего не получите, там есть технология!". А металлургия – пожалуйста, покупай контрольный пакет, управляй. На самом деле, западники избавились от своей головной боли. Все то, что олигархи здесь заработали, вместо того, чтобы инвестировать в модернизацию своих заводов, потратили на покупку устаревших западных активов. Там просто воспользовались их неопытностью. Если почитать условия, которые наши покупатели поподписывали на Западе с профсоюзами новоприобретенных активов – Семенюк такое и не снилась! Попробуй там уволить в неоплачиваемый отпуск треть завода! Я посмотрю, что с ними будет! Ну, Тарута попробовал…
– Вам тоже предлагали такую "разводку"?
– Я же не занимаюсь металлургией. К сожалению, машиностроение относится к областям с высоким ноу–хау, так же как инфраструктурные проекты. Их не так просто приобрести на Западе, даже имея деньги.
Посмотрите, сколько Газпром пытается купить распределительные сети в Европе – и не выходит! Или пул арабских инвесторов пытался приобрести несколько крупных портов в Америке – не разрешили.
– А вы пытались купить что–то из машиностроения на Западе?
– Если честно, очень серьезных попыток не делали. Но из того, что делали – мы поняли, что это очень непросто. В Чехии есть остатки "Шкоды", они делают тихоходные турбины для атомных станций. Нам бы не дали его купить. …Все равно Украина должна искать свое место в международном разделении труда. Безусловно, это не черная металлургия. Те конкурентные преимущества, которые я вижу – это транзит, это чернозем, рынок земли.
В Украине высокообразованное и толерантное население. Это преимущество тоже надо использовать. Думаю, в Украине вполне можно развивать туризм.
Продаж контрольного пакету акцій Індустріального Союзу Донбасу російським інвесторам, серед яких і державний Внєшекономбанк, вочевидь виходить за межі звичайної угоди з продажу корпоративних прав. Значна частина вітчизняної металургії, основного експортного двигуна та визначального чинника національного багатства, переходить до представників північного сусіди, які в своїх діях, якщо є потреба в команді «к ноге!», зазвичай керуються не стільки стимулами до отримання прибутків, скільки вказівками Кремля. Угода такого масштабу мала би бути оцінена якщо не Антимонопольним комітетом (все ж таки не йдеться про порушення антитрастового законодавства), скільки нашими Радами – Верховною та Нацбезпеки. 
